Одна з центральних проблем повісті «Сіль
для моря, або Білий кит» Анастасії Нікуліної – цькування в середовищі
ровесників. Життя Лізи могло б бути принаймні нормальним, якби не нові
однокласники. Після тяжкого душевного потрясіння (випадкова смерть
однокласниці, Ліза зняла це на відео) батьки продають усе й перевозять Лізу до
моря.
На новому місці життя не клеїться,
втрачається порозуміння з батьками, але найгірше – це однокласники в новій
школі, які цькують новеньку. Авторка в цьому випадку психологічно правдиво
описала зародження булінгу: нова людина у вже сформованому колективі, вразливий
душевний стан, низька самооцінка жертви і формальний привід для знущання –
«зайва» вага Лізи.
Булінг набирає загрозливих масштабів: переслідування
у школі, на вулиці, в соцмережах. Образливі слова, штовхання, фізичне й
моральне приниження, кібербулінг – Нікуліна описала максимальну кількість
способів знущань. Життя Лізи й справді стає нестерпним, аж тут трапляється
тематична спільнота для тих, кому набридло терпіти. Дівчина підписується на
одну з численних «груп смерті», де її знаходить новий онлайн-знайомий із ніком
Білий Кит. Алюзія вгадується надто легко: Кит – один із тих маніяків, які
доводять дітей до смерті.
У книжці детально описано механізм,
завдяки якому кіберзлочинці втираються в довіру до емоційно нестабільних
підлітків. Він «усе розуміє», він аж надто ідеальний, він кохає до нестями й
усе одно не хоче жити. Він пропонує накласти на руки разом, але не пропонує
пройтися за руки по головній алеї. Прочитавши історію Лізи, багато дітей мають
замислитися про безпеку інтернет-знайомств.
Mox Nox [Текст] : повість /
Малярчук, Таня ; намалювала К. Слонова. - Львів : Видавництво Старого Лева,
2018. - 116 c.
Головну героїню книжки Тані Малярчук «Mox
nox»
цькують за сумнів. Малярчук написала історію про постапокаліптичний світ, у
якому головують кажани (самоназва – птеропуси). Люди вимерли (читачі
залишаються з питанням «чому?»), їжі обмаль, серед кажанів передаються легенди
про кажанячий рай – мангрові лісі з надзвичайними плодами манго. Шматочок
манго, як реліквію, оберігають старшини. Щоправда, нікому цих «реліквій» бачити
не дозволено. Як і не дозволено читати, сумніватися, запитувати про свою
історію. Ті, хто сумнівається, стають вигнанцями, бо зазіхають на святая святих
– уявлення птеропусів про себе самих, свою значущість у світі, суспільний
порядок, будову світу.
Юна птеропуска Тереза – здібна учениця з
бездоганною репутацією, якщо не враховувати того, що її батьки розійшлися, а
тітка досі не вийшла заміж. Із Терезою відбуваються всі ті трансформації, які
бувають у людей у підлітковому віці: перша закоханість, недовіра до
авторитетів, пошуки правди, бунт. Однокласники знущаються з Терези через її
зухвалість – посміти суперечити вчителям! – і щирість у вияві симпатії. Тереза
закохується й переживає найбільше приниження в житті, моральне й фізичне
знущання, відтак знаходить справжнього друга, однак він – із нижчої касти
миш-пергачів, і дружити з ним заборонено. Тут важливий момент, який Таня
Малярчук передала тонко й без моралізаторства: її героїня не завжди чинить
правильно, вона помиляється, як і всі. На загальному зібранні кажанка
відрікається від свого друга, бо сила сорому, нав’язаного стереотипами,
переважує дружню симпатію (уважні читачі тут і в інших місцях матимуть багато
радості впізнавання – Малярчук і в своїй дитячій книжці щедра на алюзії).
Таня Малярчук описує булінг із різних
боків: щодо тих, хто мислить інакше, й щодо тих, хто нижчий за статусом.
Цькування Терези припиняється лише тоді, коли все заходить надто далеко і
проливається кров. Проте припинити знущання з нижчих за кастою миш-пергачів так
просто не вдається, їхня кров «не така цінна», як у птеропусів.
Фінал правдивий, проте не надто
оптимістичний для спільноти птеропусів: Тереза так і не «вливається в
колектив», не стає «своєю», перед нею не вибачаються. Вона залишається собою,
просто стає дорослою й більше не потребує чужого схвалення. Правда й закон на
її боці, а завдяки розуму й допитливості кажанка досягає вищого статусу, тож
знущання її більше не діймають. Пізніше Тереза все ж покидає спільноту, яка
служить брехні й понад усе боїться правди. У мить, коли кажанка зустрічає
старого друга й отримує прощення, читачі віддаються катарсису та мріям про
щасливий фінал принаймні для цих двох.
https://www.yakaboo.ua/ua/mox-nox.html
Пампуха : повість / Шавлач,
Алевтіна; паліт. А. Шавлач. - Київ : Академія, 2018. - 144 с.
За пишні форми цькують Ганю – героїню
повісті Алевтіни Шавлач «Пампуха». Причому, що важливо у
світлі останніх новин у реальних українських школах, дає поштовх булінгу
шкільна вчителька. Схиблена на здоровому харчуванні, класна керівниця знаходить
собі жертву для «шпильок» – одну з учениць. Мама дівчини працює в пекарні, тож
Ганя часто приносить у школу смачну випічку. Знущання доходить до тієї межі, що
з подачі вчительки Ганю прозивають «Пампухою».
Алевтіна Шавлач порушує вкрай важливі
теми: 1) цькування дітей дорослими, 2) те, як чужі слова, навіть нічим не
підкріплені, формують самооцінку в підлітків, 3) харчові розлади на ґрунті
низької самооцінки, 4) розрив у комунікації між поколіннями, 5) не ті друзі й
кохані. І це далеко не повний список.
Який вихід для Гані пропонує Алевтіна
Шавлач? Героїня «Пампухи» проходить усі стадії страждань, із розпачу
приєднується до поганої компанії, проте вчасно з неї виходить. Мама дівчини,
усвідомивши проблему, звільняється з однієї з робіт, щоб присвячувати доньці
більше часу. Авторка також описала модель токсичних стосунків і показала один
зі способів виходу з них.
Однокласники Гані не міняються, проте
змінюється класна керівничка – і все помалу налагоджується. Тут важливо те, що
атмосферу в класі багато в чому формують дорослі: якщо вони мають авторитет і
вміють припинити булінг, їхнє місце – у школі. Якщо ж вони самі створюють
конфліктні ситуації або не вміють їх припинити – їх варто звільняти, як вийшло
з Майєю Михайлівною. Сама Ганя йде до одужання шляхом психотерапії, спочатку
вирішує питання харчових розладів і самооцінки, а вже тоді змінює себе. Друзі й
коханий знаходяться вже в нових колективах. І цей варіант видається
правдоподібнішим, ніж прощення в «Солі для моря».
https://www.yakaboo.ua/ua/pampuha.html
Тетяна Корнієнко Недоторка: Психологічна казка /
переклад з російської Івана Андрусяка, ілюстрації Віолетти Борігард. — Київ:
Час майстрів, 2015. — 104 с.
Головна героїня повісті
«Недоторка» є дуже нетиповим персонажем. Восьмикласниця Алевтина
Диряєва страждає на мезофобію – панічний страх перед брудом та бактеріями. І
тут мушу похвалити авторку твору, бо вигадати таку «стерильну» дівчинку – це
вдалий хід. Саме через свою дивну психологічну ваду головна героїня є
особливою, не схожою на ніяких інших вигаданих персонажів, а тому викликає
інтерес у читачів. Крім цього, мезофобія є фундаментом для сюжету твору – вона
є основною проблемою у житті дівчинки-підлітка, і до останньої сторінки авторка
тримає читача в напрузі – вирішиться вона чи ні. А тепер трішки обмовлюсь про
недоліки твору, бо як без них. Про те, яким буде розвиток подій говорить гасло
книги, яке можна побачити на обкладинці: «Кохання дає нам силу змінитися».
І справді, уже на перших сторінках
книжки Аля закохується у ідеального хлопця, «принца на білому коні», Івана
Романова. Він і музикою цікавиться, і вдягається, як інтелігент, і мислить так
виважено, як сорокарічний. І тут усе добре, от тільки: як кохання допомогло Алі
Диряєвій змінитися – я не зрозуміла. Думка про те, що треба позбутися своєї
фобії, у дівчинки була ще до знайомства з хлопцем: «Треба якісь вправи
придумати, щоб привчити себе до бруду. Приміром, погладити кішку».
І вже після знайомства з Іваном Аля
робить надто мало, щоб перебороти свої страхи – гладить собаку Боню, а після
того миє руки – от і усі досягнення. Насправді ж, Аля змінюється внаслідок
сильного психологічного потрясіння, і кохання тут відіграє роль підсилюючого
фактора – всього лиш. Другий момент, який, як на мене, є непродуманий у творі –
це те, як поводиться Іван: «Іван заговорив, що робимо себе жертвою якихось
ідіотських розваг….». Отже, Іван бачив, як однокласники знущаються з коханої, і
не заступився за неї. Виходить, що «принц на білому коні» без лицарських
якостей, а це псує казочку. Тепер про сильні сторони книги. Тут вже вищезгадана
цікава, неординарна головна героїня, а також неочікувана і, що особливо тішить,
щаслива розв’язка.
http://maxima-library.org/knigi/knigi/b/428362
У серію входять чотири книги А.
Аудгільд Сульберг про дванадцятирічну Анне Беа. Вони стосуються важливих,
дуже важливих для підлітків тем. Чи легко бути крутим і популярним? Що потрібно
робити, щоб стати недоторканним і впевненим у собі? Чи легко взагалі –
дорослішати? А відчувати себе ізгоєм? Між цими полюсами звичайне життя підлітка
– любов і дружба, проблеми популярності, невпевненості в собі і своїй
зовнішності, шкільна цькування, і просто власні страхи, і проблеми
самоствердження. Головна героїня повісті – семикласниця, дванадцятирічна Анне
Беа, біла ворона, кидає виклик найпопулярнішим дівчаткам класу. Що з цього
вийде?
1. «Хто проти суперкрутих»
Дванадцятилітня Анне Беа вважає себе
потворою, та й у школі на неї поглядають співчутливо. А дехто, особливо трійко
крутелиць із їхнього класу, взагалі відверто з неї глумляться. Тому дівчинка
мало з ким спілкується, і якби не найкращий друг Нільс, її життя було б зовсім
нестерпним. Але Анне Беа доведеться поглянути в очі своїм найбільшим страхам і
дати відсіч суперкрутим.
2. «Суперкруті догрались»
Раніше Анне Беа, Нільсові та їхнім друзям
із найнижчої у школі касти не давали спокою суперкруті. Та, схоже, крутелиці
так уже допекли одна одній і всім навколо, що з ними перестали рахуватися.
Тепер друзі можуть перевести подих і разом святкувати свою несподівану свободу.
Але чи так уже й легко бути суперкрутими і популярними? Чи треба бути у вищій
касті, щоб виступати у найкращому шкільному гурті? І чи зможуть нижча і вища
касти знайти спільну мову? Все вирішиться під час найфантастичнішої
гелловінської вечірки, на яку вас теж запрошено.
https://nashformat.ua › products
3. «Привиди проти суперкрутих»
Анне Беа тепер не впізнати! Дівчинка
значно посміливішала, відколи ми бачилися з нею востаннє: вона тепер співає у
гурті і навіть наважується поїхати у шкільну поїздку в гори. У цій мандрівці і
її друзі, і суперкруті з вищої касти спізнають нові пригоди і більше дізнаються
одне про одного. Їм доведеться розгадувати таємницю привида, що видає моторошні
звуки, а вночі блукає коридорами колишнього закинутого готелю. Ох, такі
страхіття вам і не снилися! Тим часом Анне Беа несподівано для себе стане
учасницею любовного трикутника, з якого теж непросто виплутатися.
https://starylev.com.ua › pryv...
4. «Таємниця суперкрутих»
Здавалося б, життя Анне Беа складається
якнайкраще: тепер у неї є коханий, з яким вона виступає у найкращому музичному
гурті школи. Та виявляється, мати коханого – не така вже й проста справа. А тут
ще й нова учениця Наталія, яка з’являється у їхньому класі, несподівано стає
суперницею Анне Беа. Вам нізащо не здогадатися, кого тепер називатимуть Новим
Суперстервом! Та й чи справді Наталія така мила й добра, як видається на перший
погляд? Все з’ясується на загадковому безлюдному острові, куди сьомі класи
вирушають у мандрівку, щоб відсвяткувати завершення молодшої школи.
https://findbook.in.ua/books/taiemnitsia-supierkrutikh
Шпалерон: повість-казка /
Колінько Олена; худож. К. Рейда.- Київ: Фонтан казок, 2018.- 119с
Усі проблеми вирішуються за шпалерами. Такий висновок
відчитується з повістини Олени Колінько «Шпалереон», що вийшла в серії
«Книжка про мене» видавництва «Фонтан казок». Цю чарівну повість для молодшого
шкільного віку можна було б і не вносити в цей огляд, якби одного з її другорядних
персонажів не цькували у школі.
Женя на прізвисько «Бубня» мучиться і вдома, й у
школі. Удома він недоїдає і постійно боїться батьківського гніву. У школі з
хлопчика знущаються однокласники. Зав’язка «Шпалереона» починається з того, що
ніхто з «Бубнею» не хоче чергувати. Проте Олена Колінько вирішує не
обмежуватися темою булінгу в молодшій школі, а натомість вирішує помістити
своїх персонажів у чарівний світ за шпалерами (де, якщо пам’ятаєте, живуть іще
й нямлики Лесі Ворониної).
На новісінькі класні шпалери під час прибирання
вилилося відро води, внаслідок чого відкривається чарівний портал у країну
Шпалереон. За законами жанру діти, які стали причиною руйнування цілої країни,
мусять рятувати чарівний світ від загибелі. За пригодами й описами принад Шпалереона
лінія булінгу відсувається на задній план і знову з’являється аж по поверненні
до реального світу. Проте… тепер Бубню вже захищають ті ж таки однокласники,
які не дуже хотіли з ним чергувати.
Усе було б добре й виправдано, якби для такої поведінки
однокласників були передумови. Приміром, Женя Бубня вчинив щось героїчне в
чарівному світі, тим самим усіх врятував і став героєм. Утім, практично всі
героїчні вчинки у «Шпалереоні» – дії розумника Артура: це він пригадав рецепт
паперу, що врятував цілий світ, він же потім захистив Бубню від нападів
Батуренка і загалом саме цей хлопчина тягне на головного героя книжки. Єдиний
учинок Жені у Шпалереоні, від якого всі були в захваті, – він обхитрив
носорога! Однак пізніше Бубня мало не вбив усіх разом, свавільно викинувши
шматок дорогоцінного паперу.
Хлопчик просто захотів лишитися у вигаданому світі, де
його ніхто не ображає. Психологічно це міг би бути дуже сильний момент, якби
йому присвятити більше місця в тексті. Дитина, якої ніхто не любить, не хоче в реальний
світ, мріє залишитися у вигаданому. Дарма, що цей вигаданий світ разом із усіма
його мешканцями загине через його ж нерозумний вчинок. Прикро, але потенціал
цієї сцени авторка так і не використала. Женя робить дурницю, але дивовижним
чином цей учинок ніяк не впливає на його життя. Більше того, всі чомусь
починають його захищати. Начебто після повернення з-за шпалер у дітей з’явилася
кнопка «Вимкнути булінг». Але хіба так буває?
https://findbook.in.ua ›
books
